Каталог статей





Головна » Статті » » Інтелект клуб [ Додати статтю ]

Чи однакові ролі батька та матері у вихованні дітей?
Чи однакові ролі батька та матері у вихованні дітей? 

 Ролі в батька і матері як вихователів у сім'ї не однакові. Відомо, що мати більше часу віддає вихованко дітей. Опитування, проведене серед підлітків і старших школярів, показує, що близько 90% з них найближчою людиною в сім'ї вважають матір. І тут не можна не погодитися з думкою кінорежисера Р.Бикова, який говорив, що "основний закон конституції сім'ї - взаємини батька і матеріал. Дуже дорого коштує потім дітям і всьому суспільству відсутність щирої поваги батька до матері, матері до батька". 

 Так уже склалося історично, традиційно, що від самого народження дитини мати її всіляко оберігала, виховувала, викохувала. Інтенсивність перебування матері з дитиною завжди була більшою, ніж батька. І це, безперечно, позначається на характері спілкування та взаєминах матері і дітей - м'яких, довірливих, щирих. Та коли дитина підростає, стає самостійною, надмірна материнська опіка може спровокувати виникнення дитячого егоїзму, себелюбства, непослуху, недисциплінованості, а подекуди й неповаги до старших, лінощів, байдужості, хуліганства тощо. Ось тоді і шукають батько чи мати собі спільника у вихованні, причому курс - на жорсткішу стратегію, ніж застосовувалася досі. Розпочинається війна за злам стереотипів, тобто усталених, сформованих способів поведінки дитини, вироблених у процесі тривалого спілкування в сім'ї. Та чи можна це зробити безболісно, без шкоди для виховання? Очікувати чогось доброго без єдності виховної дії батьків не доводиться. Батьки мають бути насамперед об'єктивні, однак справедливі, вимогливі до дітей. Бо ж ніщо не завдає такого морального болю, як незаслужені образа, покарання, недовіра найдорожчої людини. У дошкільників це може викликати появу неврозів, пригніченості ініціативи виробити звичку пристосовуватися, підлещуватись, обманювати. У молодших і середніх школярів, в яких уже частково сформовані риси характеру та інтереси, контрастний "душ" виховного впливу батьків аж ніяк не повертає до них любові сина чи доньки, не викликає довір'я й щирості. Швидше навпаки, саме так починається відчуження дитини від одного чи обох батьків, віддалення інтересів, заглиблення у свій мікросвіт. Отож для цього періоду розвитку дитини, досить конфліктного й непослідовного, багато в чому дискомфортного, важлива не стільки підвищена "жорстка" дисциплі­нарна, авторитарна вимогливість, скільки увага і тактовність найближчих людей, уміння бути поряд і разом, ненав'язливе допомогти, підказати, осмислити ситуацію, в якій опинилась дитина, прийняти правильне рішення. 

 Відомий український письменник О.П. Довженко говорив, що позитивні емоції завжди рухають людину вперед, підносять і облагороджують її почуття і вчинки, спонукають до дії, до прекрасного, а негативні гальмують, позбавляють волі до дії. Чому ж так часто батьки бачать вихід із скрутних ситуацій виховання в Посиленні вимог до дітей, а не в поліпшенні умов життя і виховання синів та доньок, у прискіпливому аналізі своїх дій, вчин­ків, поведінки, взаємин? Хіба прибуде авторитету батьку, який часто-густо буває п'яний чи напідпитку, тижнями не бачить дітей, мало спілкується з ними, а потім (на вимогу матері чи за власною ініціативою) проводить таку, скажімо, "виховну" роботу:

 - Петре, а чому це в тебе трійки з математики? Ти що, не Хо­чеш учити цих предметів? Дивись мені, бо буде погано! 

 Зрозуміло, що в сина ні настрій від цих загроз не поліпшиться, ні ба­жання краще вчитися не з'явиться. 

 Або ось ще така ситуація сімейного виховання. Мама й бабуся вирі­шили йти в ногу з часом і домогтися, щоб дітки не звали свого батька, колишнього сільського хлопця, татком (як це було мило і приємно для нього), а як в усіх "порядних" сім'ях, - папою. Як він цьому не противився, а дру­жина і теща таки свого домоглися. Татко став "папою". Діти побачили, що батькове слово не таке вже й вагоме, що на нього можна й не зважати. А через кілька років та ж дружина скаже до чоловіка: "Накажи їм, щоб додому приходили вчасно, мене вони не слухаються! Подивися в щоденник: вони стали гірше вчитися! Ти зовсім не виховуєш дітей! Вони навіть сміття лі­нуються винести! А тобі байдуже! Ти ж чоловік! Ти ж батько! Треба, щоб вони когось боялися!!!" І "папа" стане гримати на дітей. Однак ні поваги, ні послуху від дітей так і не доб'ється. Урок морального виховання у формі авторитарного спілкування старших членів сім'ї, проведений кілька років тому, дав плоди: татко"папа" втратив вплив на своїх нащадків. 

 Використана література: «Моральне та громадянське виховання» Харків «Видавнича група «Основа», «Бесіди з батьками молодших школярів» Київ «Шкільний світ» 2010, http://ito.vspu.net


Джерело:
Категорія: Інтелект клуб | Додав: lanaSWG (19.03.2013) | Автор: E W
Переглядів: 511 | Коментарі: 0 | Теги: | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0


догори